Для чого нам архів перформансу? Найбільш характерною особливістю сучасного життя є недолік стабільності на рівні ідентичності, що призводить до проєкту конструювання пам'яті з метою конструювання самоідентичності. Основні причини актуалізації в останні роки даної проблематики пов'язані з кризою ідентичності, кризою інформації, кризою традиції та кризою самої пам'яті.
Архів - це не тільки колекція артефактів, це також гіпотеза про культурну важливість об'єкта, конструювання колективної пам'яті та складний запис активностей. На сьогодні, архів перформансу в Україні є якоюсь мірою колекцією того, чого не існує. Більш того, таким є архів взагалі: тобто збір даних, які самі по собі ні про що не говорять, дискурсивно не є значущими до тих самих пір, поки не починається робота по їх прочитанню - інтерпретації, що і надає артефактам значення завжди миттєве, відкрите до нових трактувань. В цьому випадку має значення не тільки те, який досвід поміщається в архів, але те, як цей досвід інтерпретується в момент звернення до архіву.
Чи здатна культурна пам'ять зберігатися без обробки і без структурування? Чи володіємо ми достатніми компетенціями, щоб орієнтуватися в постійному збільшенні потоці інформації, структуруванням якого раніше займалися професіонали? Як забезпечити цю трансляцію пам'яті, при тому, що вона втратила риси організації? Які ще ризики несе в собі дигитальна культура? Та чи надійні цифрові технології? Чи може культурна пам'ять зберегтися там, де єдиним гарантом її передачі виступає якість і довговічність носія інформації? Ці питання постають і будуть поставати для дослідників і всіх небайдужих.
Одну з головних труднощів увічнення минулого я бачу той неминучий факт, що воно не існує. Кожен спогад, при спробі його відтворити стає «нинішнім минулим». Саме це ірраціональне бажання згадувати те, що зникло назавжди, породжує почуття ностальгії, яке неважко помітити в багатьох аспектах повсякденного життя і, особливо в предметах культури. Для того, щоб зрозуміти минуле / майбутнє, необхідно звернутися до переживань суб'єкта, які є не чисто суб'єктивними явищами, а суб'єктивними продуктами переробки реального світу. Тому еспедиція, записи інтервью з митцями та їх приватні спогади особливо важливі в контексті архівування.
Сучасне суспільство, виробивши принципово нові способи продукування і зберігання інформації, трансформувало ставлення до неї. Революційність того, що відбувається пов'язана, перш за все, з набуттям можливості фіксації і зберігання необмеженого обсягу інформації. Таким чином, формується гігантський архів даних, неймовірний масив пасивної колективної пам'яті. Ні для кого не секрет, що великий обсяг інформації зникає кожну мить. У митців не завжди була можливість або бажання робити відео/фото зйомку своїх виступів, саме тому найціннішими стають власне оповіді і спогади, по факту, вже інтерпрійовані розкажчиком. Архів перформансу вказує на широке розмаїття нематеріальних об'єктів, які повинні бути зібрані та опрацьовані, наприклад, почуття і емоції. Це відмінна риса архівування мистецтва перформансу, оскільки саме так збирається «архів ефемерного».
Якщо музейна сторона питання видається ясною, то саме архівна частина здається проблематичною: в яких саме формах може виражатися і, відповідно, архівуватися «ефемерне», або не зовсім ясно, або не привносить нічого принципово нового. Так чи інакше, архівування є процедурою збору матеріальних і нематеріальних об'єктів для їх збереження або колекціонування і для майбутнього звернення до зібраних об'єктів. Створення архіву дозволяє вписати досвід митців в більш загальну історію культурної спільноти країни і створити власну «історію перформансу». Таким чином, історичні записи, зроблені під час експедиції, дозволяють вписати раніше невраховані голоси в історичне оповідання.
Під час еспедиції в узкому колі дослідників і митців поставало питання: а що ж можна рахувати справжнім перформансом? Цікаво, що історією перформансу досить довгий час нехтували у найбільш важливих дослідженнях. Можливо тому, що не так легко знайти йому місце і піддати чіткому визначенню. Митці звертались до цього медіуму, коли їм набридали пануючі рамки і традиційні художні методи, коли вони хотіли звернутись до глядача напряму. З цієї причини перформанс завжди мав під собою анархічну основу. Сама природа перформансу не допускала точних або зручних дефініцій крім простої заяви, що це - живе мистецтво у виконанні художників. Більш точне визначення негайно звело б нанівець саму можливість перформансу, адже він запозичає різні техніки з різних дисциплін: літератури, живопису, музики, відео тощо.
Термін «мистецтво перформансу» став загальною назвою, яке застосовують до музейного дійства, публічних виступів і навіть до комерційних шоу на відкритті 105-го АТБ під вашим під’їздом. Тобто, на мою думку, перформанс як і раніше не піддається визначенню.
Текст та ілюстрації (за мотивом фото Дениса Василюка з групових перформансів експедиції Archive : performance art of Ukraine): Антон Карюк