“Люди підтримують пам’ять з тими,
хто далеко, пишуть їм…
А життя, воно ж тут, під носом.”
Петро Байтала
Роздумуючи над перформансом, ми говоримо про присутність людини тут і тепер, процес, дію в часі та просторі, про тривалість… Проживати, співпереживати, розділяти, передавати, делегувати. Ці категорії невід'ємні від життя. Вони як промінь, що постійно перебуває в стані руху та змінності: є початок, котрий існує як таїнство, це особливий стан єдності митця з ідеєю, коли вони починають взаємодіяти. І тільки потім це дійство стає видимим, публічним, ментально чи й фізично залучає глядача. Митець надає імпульс, але як далеко він проникне, наскільки глибоко зачепить світ?
Під час експедицій та інтерв’ю наша група постійно намагалася з’ясувати, що таке перформанс в українському середовищі, з якими напрямками, темами працюють митці. Коли він починається і коли завершується, як його для себе визначає кожен автор, і як ми можемо підсумувати усі зібрані матеріали, у якій формі їх висвітлювати, як структурувати?
Будь-який архів пов’язаний з історією та ретроспективою, це спогади, факти з минулого. Але цей проект не лише про сукупність матеріалів, їх збереження, хоча ці питання щоразу фігурували в розмовах під час наших зустрічей з митцями, а перш за все про цінність того, що відбувалося і відбувається. Ми намагалися подивитися на архів як на живий процес.
Ідея появи “Архіву перформансу України” та її реалізація свідчить про наявність та вартісність подій, персоналій, які розпочали та продовжують розвивати жанр перформансу на теренах України. Ми ніколи не потрапимо в контекст ні вчора, ні сьогоднішнього ранку, тим паче п'ятдесятирічної давнини, але збір та аналіз інформації дає відчуття прожитого, справжнього, творить пам’ять про те, чого нема зараз, дозволяє нам дослідити фрагменти ситуацій, подій. Так ми отримуємо змогу дофантазувати, що породжує творчий імпульс, можливість відкривати нове, уникаючи потреби заново протоптати стежку. Варто лише знати, де вона, пам’ятати про напрямок, яким вона веде, продовжувати і розгалужувати цей шлях.
Наша група налічувала вісім осіб, котрі практично й теоретично пов’язані з перформансом. У кожному місті відбувся фінальний груповий показ, що було викликом для усіх учасників 一 імпровізований експериментальний простір парку "Залізна вода" у Львові, пабу на Подолі в Києві та центральної вулиці Харкова. У нас різний підхід до перформансу, неодностайне його трактування, але ми шукали пункти взаємодії одночасно, послідовно, разом і самостійно. Ми намагались ловити, відчути момент вже, бо він може зупинитись неочікувано. Окремим перформансом були наші обговорення щодо ідеї та вихідних умов для спільної фінальної роботи у кожному місті. Упродовж трьох тижнів ми взяли інтерв’ю у 39 митців у Львові, Києві, Харкові. Декотрі тривали годину, деякі дев’ять годин. Можливість поспілкуватися на живо дає цілісне бачення особистості. Ми познайомилися з митцями, яких знали заочно та з якими не перетиналися раніше. Ми зустріли однодумців, що надало почуття єдності. Фінальна зустріч у Дніпрі відбулася у міжнародному форматі за участі митців з України, Німеччини, Польщі, Чехії, Великої Британії. А такі зустрічі надихають на співпрацю без кордонів.
Робота над започаткуванням Архіву згуртувала десятки дуже різних людей, з різних середовищ, візуального мистецтва, поезії, пластики тіла, звуку і т.д. Всі вони працюють у сфері перформативного мистецтва або перформансу. І незважаючи на відмінності, специфіку напрямків, ми об’єднані спільною ідеєю 一 зробити нашу мистецьку історію видимою, промовистою, збагатити та цінувати її. ХХІ століття 一 це період заповнення прогалин правдою, щирістю, чуттєвістю, абстрактним, змістом, публічним та особистим жестом, бо саме цим, як ми з’ясували, є перформанс для митців. Архів 一 це історія про пам’ять, що покликана творити нове.
“Архів перформансу України” як і сам перформанс 一 це процес, тяглість. Зібрані за час експедиції матеріали (записи інтерв’ю з митцями, документації перформансів) вкотре засвідчують, що українські митці самобутні, з різним досвідом, школою, з глибинними поглядами на світ. Звісно, три міста описують лише частину географії, є чимало осередків, які варто відвідати та дослідити. Крім того, кожного року з’являються нові ініціативи та угрупування, і це стає основою для наступних проектів. Але вже сьогодні архів розкриває масштабність спільноти перформансу в Україні, що дає підстави і бажання для створення монографії, присвяченої цьому мистецтву, стимул дізнаватися про перформанс і його реалії тут.