У пошуках перформансу

Перформативні практики в Україні подібно всьому корпусу сучасного мистецтва, знаходяться в ситуації дефіциту інтелектуальних рефлексій. Але на відміну від сучасного мистецтва, яке має фрагментарний опис і деякі спроби історичної систематизації, перформанс в Україні зовсім не описаний, позбавлений арт-критики.
Перед дослідниками перформансу стоїть амбітне завдання створити місце для перформансу в сучасному мистецтві України, відшукати його сліди в минулому, встановити паралелі з перформансом в інших країнах, виявити місцеві особливості. Від дискурсивної практики залежить минуле, сьогодення і майбутнє перформансу в локальній ситуації.
Проєкт "Архів: мистецтво перформансу України" -- це історія не відповідей на питання, а їх пошуку. 

Слід зауважити, що особливості новітній історії України багато в чому визначаються культурою розриву. ЗМІ, архіви, організації які працюють з сучасним мистецтвом тільки в останні роки почали займатися систематизацією інформації, створенням і відновленням архівів, тим самим долаючи культуру розриву. Проєкт "Архів: мистецтво перформансу України" теж є частиною цієї нової тенденції, рефлексій про ціну і цінності виробленого у царині культури.

Перформативні практики через розмаїття складний матеріал для теоретизації. Концептуальний, поетичний, політичний, танцювальний, музичний перформанс ... Яким може бути релевантний метод дослідження і систематизації практики перформансу в Україні?
 Дослідити явище можна через його діалектичне заперечення, то чим воно не є. Наприклад, використовуючи лінгвістику. У словнику української мови відсутні антоніми слова "перформанс", в словнику російської мови можна знайти тільки непрямі антоніми. Словник англійської мови пропонує десятки антонімів.
Лакуна у словнику української мови вказує на необхідність розробки категоріально-понятійного апарату. Поки цього не відбулося найбільш відповідним методом дослідження є феноменологічний. Знайомство з  українськими перформерами, спільні рефлексії - найважливіший матеріал експедиції.

Рух між суб'єктивним і об'єктивуванням, мабуть, так слід описати траєкторію дослідження.
В процесі дослідження проєкт "Архів: мистецтво перформансу України" прийшло розуміння, що погляд на перформативні практики через оптику антропології, прикладного психоаналізу, вказує на схожість з прийомами театрального авангарду XX століття. Використання елементів архаїчних ритуалів, практик роботи з тілом, увагою, уявою.
Робоча гіпотеза: перформанс - вид театру, який історично пов'язаний інституційно з сучасним мистецтвом. Принаймні танцювальний перформанс таким є. Але абсолютна більшість художників учасників проєкт наполягає на тому, що перформативні практики не є театром. Сучасні театральні практики не менш різноманітні ніж перформанс. Перетини можна знайти в театрі імпровізації, вуличному театрі, документальному театрі, в ігровому театрі, у якому дія визначає ритуал, а не драма.

Одне з відмінностей полягає в тому, що перформативні практики не мають такої суворої системи роботи актора над собою, як театральні школи. І в цьому бачиться певна небезпека для перформерів, які діють без урахування психосоматичних реакцій. Те що в театрі має технічну функцію -- робота артиста з увагою та уявою, в перформансі може бути  метою. 
Перформанс для українських учасників переважно є способом пізнання тілесності, власної емоційної сфери, емоційним взаємодією з простором. Було б невірно протиставляти лабораторні роботи й політичний перформанс. Однак робота з політичними темами є ще не опанованою можливістю.

Яким може бути політичний перформанс в Україні? Недостатня інституціалізованість обмежує митців-перформерів економічно, але водночас забезпечує свободу художнього вираження, що особливо важливо для країни, що потерпає від самоцензури. У в чому більше зацікавлені художники: в лабораторних дослідницьких проєктах або в становленні власної політичної ангажованості, збільшенні впливу на соціальні та політичні процеси? Як впливає локальна економічна ситуація на формальну і змістовну частину висловлювання в області перформансу? Можна припустити що для відповідей і теоретизації практик перформансу продуктивним будуть міждисциплінарні дослідницькі проєкти з залученням театрознавців, а також представників інших гуманітарних дисциплін, антропологів, соціологів, психологів.