ТРИ ПЕРФОРМАНСИ У ДВОХ АКТАХ: “ЩО СУСПІЛЬСТВО ГОВОРИТЬ МЕНІ”, “ЩО Я ГОВОРЮ?”

Тетяна Корнєєва. Художниця, перформерка. Народилась та виросла в Києві. Навчалась в НПУ імені М.П. Драгоманова (культурологія) та КДАДПМіД імені М. Бойчука (монументальний живопис). Співзасновниця LiveArtLab – київської незалежної перформанс арт групи. В своїх роботах досліджує тему жіночої ідентичності та часу, апелюючи до особистого досвіду. Розробляє та досліджую концепт performative architecture/landscape. Я бачу як йде час, як відбувається вирубка мого лісу, як поступово тріскаються стіни будинку, йдуть ті, кого я люблю та зникає те, до чого я належу. Я фокусуюсь на темі часу, я бачу його фізичний вимір у тому як змінюється світ навколо мене. І я вже не знаю, де я є і до чого я належу. Я фокусуюсь на темі традицій, в яких я виросла і питаю себе - а що таке бути жінкою? А що значить бути мною? Коли я закриваю очі, я не бачу себе повністю. Коли я думаю про себе, я не бачу себе повністю. Натомість, я бачу когось, зітканого з образів, культурних кодів та соціальних патернів поведінки. Я бачу своє дитинство і юність, а моя пам’ять нагадує мені про той час, коли я була зовсім дитиною і мені здавалось, що наш будинок та вулиця і є увесь світ. Я працюю з темою ідентичності, аналізуючи, перш за все, власний досвід: спогади, традиції, сформовані моєю родиною та суспільством, події, здебільшого травматичного характеру, моє ставлення до плинності часу та, як наслідок, старості та смерті. Перформанс - найкращий спосіб осмислення часу. Основними темами моєї творчості є осмислення моєї жіночої ідентичності через призму ритуалу та соціокультурних норм/патернів. Я надаю Іншому можливість діалогу зі мною та, будучи вразливою, запускаю його в потаємні закутки моїх спогадів, та говорю на вразливі теми, пов’язані із моєю тілесністю та сексуальністю. В своїх роботах я надаю велику увагу тактильному контакту, вважаю важливим відчувати простір не лише емоційно, а й тілесно. Тому, наприклад, найчастіше я працюю босоніж. Для мене перформанс - це мистецтво розширення, це можливість бути у кожному куточку простору, заповнюючи його собою та водночас розчиняючись в ньому. Я шукаю спільні місця та досліджую концепт «перформативної архітектури» (performative architecture). Апелюючи до мого власного довіду з фамільним будинком, я помітила, що з часом мої взаємовідносини з архітектурою змінюються. Я вже не можу пройти повз, не реагуючи на велику тріщину біля вікна чи на гніздо птахів під стріхою. Це вплинуло на мене як художника, а тому, приїжджаючи до різних міст в різних країнах, я стала уважно спостерігати за тим, як живе архітектура в місті. Поступово з’являються тріщини, графіті, рух навколо змінюється через будівництво нових доріг, або ж навпаки їх зникнення. В своїх проєктах, пов'язаних з архітектурою, я виокремлюю різні способи взаємодії з нею, музеєфікуючи спогади людей та власні, шукаючи приховані факти та осмислюючи архітектуру завдяки різним органам чуття. Проте, головним для мене є дотик та відчуття тактильності, а тому, створюючи візуальну форму, я намагаюся вступати у тісний контакт зі спорудою та міським середовищем. І я намагаюся спіймати Час, поки Час не спіймав мене. Київ, Україна, 2021